«Ломоносов – наш перший університет», - сказав О.С. Пушкін. Ці слова я вперше почула на уроці літератури, а потім згадала, що на уроці фізики нам розповідали про закон збереження матерії та енергії, що був вперше відкритий Ломоносовим, а в кабінеті хімії серед портретів видатних вчених – хіміків висить портрет М.В.Ломоносова. Але як може одна людина стати цілим університетом? Мабуть, тільки завдяки своїм знанням та науковим досягненням. І М.В.Ломоносов був саме такою людиною. А тому мені стало дуже цікаво дізнатися якомога більше про цього видатного вченого – енциклопедиста, поета і вірного сина своєї батьківщини.
Чим же він може бути близьким і зрозумілим мені, школярці XXI століття, яку віддаляють від школяра Ломоносова 300 років?

Перш за все , своїм нестримним прагненням до знань. Ще з дитячих років Михайло Васильович хотів все пізнати і зрозуміти. Сміливий, відважний, наполегливий, він мав допитливий розум і вже в юні роки мріяв осягнути всі таємниці всесвіту.
Милуючись північним сяйвом, хлопчик мучився бажанням розгадати його причини. Спостерігаючи за хвилями, приливами, відливами і бурями на морі, шість разів наражаючись на небезпеку потонути в океані, майбутній геніальний вчений цікавився причиною того, що відбувається . Але ні батько, ні інші, до кого він звертався, не могли задовольнити його допитливості.
Ломоносов рано зрозумів, що сонце - єдине джерело життя на землі. Згасне сонце – згасне і життя. Але що таке сонце? На це питання ніхто не міг відповісти дитині. Питання – що таке природа? Як влаштований всесвіт? – були постійними предметами його роздумів. Ставши вченим, Ломоносов в віршах ( як це він робив часто) виклав своє правильне уявлення про Сонце, що підтверджене сучасною наукою:

Когда бы смертным столь высоко
Возможно было возлететь,
Чтоб к солнцу бренно наше око
Могло, приблизившись воззреть,
Тогда б со всех открылся стран
Горящий вечно океан.
Там огненны валы стремятся
И не находят берегов.
Там вихри пламенны крутятся,
Борющих множество веков;
Там камни как вода шипят.
Горящи там дожди шумят.

Ще юнаком Ломоносов зрозумів, що тільки знання дають людині владу над природою. І ось наука та знання стали головною метою його життя. Заради науки він покинув батьківську домівку і став учнем Словяно-греко-латинської академії.
Уявляю, як йому, 19-ти річному юнакові, було важко терпіти кепкування набагато молодших однокласників. Але надзвичайна працелюбність, наполегливість Ломоносова в навчанні змінила ставлення до нього не тільки однокласників, але і ректора академії та вчителів-монахів. Про нього стали говорити як про «юношу надежды великой». Чи це не є прикладом для нас, сучасних учнів сучасних шкіл? Виявляється, самоствердитися можна не тільки завдяки екстремальним, вражаючим вчинкам або поведінці, але й завдяки своєму розуму, знанням.
Чому таким дорогим є для нас М.В.Ломоносов, що він зробив для своєї батьківщини, а через служіння батьківщині і для всього світу? В усіх галузях знань він робив відкриття світового значення. Його діяльність випереджала час.
Геніальний дослідник природи, Ломоносов перший встановив, що так звані викопні рослини, що збереглися у вигляді відбитків на кам’яному вугіллі, колись були живими організмами, які загинули від землетрусу. Він перший довів, що причинами північного сяйва є електричні розряди в атмосфері, що планета Венера оточена газоподібною оболонкою, що бурштин утворився з смоли, яка колись витікала з рослин, що ртуть є рідкий метал, який може існувати в твердому стані тільки при дуже низькій температурі.
Такими є найважливіші відкриття Ломоносова тільки в одній галузі – природознавстві.
Але не будемо забувати, що Михайло Васильович був ще й великим поетом і реформатором російської мови. Він є батьком «Російської граматики», основними положеннями якої користуються і зараз.
Літературна діяльність Ломоносова як поета йшла в ногу з його науковими працями. Улюбленим поетичним жанром Михайла Васильовича була ода. В своїх одах поет проявив себе як справжній патріот, що співав славу правителям за їхні діяння в ім’я Росії, його вітчизни. В знаменитій оді «На день восшествия на престол императрицы Елисаветы Петровны» (1747) мене більш за все вразили слова поета, що можуть бути дороговказом і для нас, для тих, кому належить майбутнє не Росії, а нашої країни:

Дерзайте ныне ободренны
Раченьем вашим показать,
Что может собственных Платонов
И быстрых разумом Невтонов
 Российская земля рождать.

Ломоносов завжди закликав до великих звершень, подвигів в ім’я батьківщини. В цьому він бачив сенс свого життя, в цьому я хотіла б його наслідувати:
Какая польза тем, что в старости глубокой
И в тме бесславия кончают долгий век!
Добротами всходить на верьх хвалы высокой
 И славно умереть родился человек.