Дорогие друзья, отныне каждый из вас на нашем сайте может запомнить страничку с интересной статьей там, где ему удобно, или поделиться со своими друзьями.  В конце каждой статьи теперь появились кнопки социальных сервисов.  Итак, используем кнопки социальных закладок, делимся информацией и помогаем продвижению нашего сайта в Интернете.

 Україно моя мила, 
Твої води мене вмили,
Твоя пісня забриніла
І, мов сонечко, зігріла.

Твоя мова солов’їна –
Найрідніша в цьому світі.
Добра ти, моя країно,
Тут мені найкраще жити!

В Україні розташована єдина в Європі ділянка степу, якого ніколи не торкався плуг. Ця ділянка південно-українського степу - біосферний заповідник «Асканія-Нова». Однак це не тільки заповідник, але ще й музей під відкритим небом,

Гра «Попелюшка» («Збери фразеологізм»)

Яка неприємність! Фразеологізми розсипалися на окремі слова! Зберіть їх якомога швидше.

Простота, сам, в чудеса, свята, не, решеті, свій.

Як, повісити, ані, завидющі, п’яте, мало, хай, з, носа, в, очі, через, з’їв, каші, йому, гуся, зуб, десяте, грець.

Натрапити, в, без, слід, око, вганяти, в кінця, на, краю, піт, впадати.

В, сідати, ставити, плести, правити, розкидати, калошу, дурниці, сіті, теревені, тенета.

На мою думку, відносини людини і тварини в сучасному суспільстві стають складнішими. Людина – вінець природи, але вона за власною пихою не помічає, як навколо неї страждає природа – рослини і тварини. І якщо рослини не мають почуттів, то тварини все розуміють та гостро відчувають. Іноді мені навіть здається що тварини розуміють не лише сказане, зроблене, а наперед передбачають кожний рух, подих, почуття свого хазяїна, якому служать вірно, якого люблять безкорисливо, безоглядно. А чим людина выдповідає на цю любовь? Штурханами, стусанами, «чорною» невдячністю, клітками. Мабуть, треба над цим замислитись.

 Победа! Как сладко это звучит! А какие эмоции это приносит… В тот момент для тебя никто не существует, только ты и Победа…Так и мы стоя на Майдане ничего вокруг себя не видели и не слышали, только прыгали, кричали, обнимались друг с другом, радовались…

Но победа далась нам с трудом: днями и ночами из последних сил мы упорно тренировались, чтобы добиться такого результата. И всегда в наших сердцах звучали слова Дениса, нашего папы: «Главное верить и не сдаваться...» 
 На первый тур мы ехали не веря в победу, ведь нашими соперниками была столица, с командой профессиональных танцоров, а этого уже достаточно, чтобы победить. Но своим упорством мы показали Киеву, что им достался сильный противник. Ничего бы у нас не вышло без Дениса, который способен, одним словом, зажечь наши сердца, заставить радоваться и плакать.