Мабуть дуже важко сказати який день був найкращим у школі, адже багато чого було за ці одинадцять років і, звісно, багато чого я згадати б і не зміг, але все ж таки є один такий день.

Цей «найкращий» день зовсім не пов'язаний з тим, що я отримав гарну оцінку чи добре написав контрольну. У дев'ятому класі я приймав участь у конкурсі з англійської мови. Головним призом була подорож до Америки на один шкільний рік. У травні мені зателефонували і сказали, що я один з фіналістів конкурсу і, що я лечу до США, буду жити в американській сім'ї та ходити в їхню школу. Це все здавалося мені дивовижним, але коли я прилетів до США я зрозумів, що дуже важко жити на іншому кінці планети без друзів, батьків.

Ось і настав останній рік у школі. Я навіть не можу повірите в те, що в наступному році ми зайдемо вже в зовсім інші двері. Підходячи до кінця, починаєш згадувати веселі моменти на уроках, смішні історії, що траплялися з кожним із нас. Згадуєш першу усмішку за гарну оцінку і перші сльози за погано написану контрольну роботу. І поступово на душі стає сумно.

Щиро вітаємо вчителів нашої гімназії, які за високі результати своєї педагогічної діяльності були нагороджені стипендією міського голови!

3 травня пролунав останній шкільний дзвоник для випускників 2012 року.

Ранішній гомін і квіти з вітаннями,
Барви святкові і зелень рясна
В зошиті, списаному до останнього
Крапку упевнено ставить весна.
Хай кожен з вас лиш добре серце має,
Іде у світ навчатись і творить,
В очах любов, натхнення вічно сяє,
І доля щастям сонячно горить.

Цей випуск газети особливий - він повністю присвячений нашим одинадцятикласникам, випускникам 2012. 

Рідна школа, пройшло вже 11 років з того часу, як я вперше підіймалася по твоїх сходах.

Все почалося з того найкращого, довгоочікуваного дня в моєму житті: 1 вересня 2001 року я вперше переступила поріг рідної школи. Пам'ятаю, що тоді на подвір'ї було багато школярів святкова одягнені і море квітів. Перша вчителька, Лосєва Тетяна Борисівна, зустріла нас привітно. Пам'ятаю її добрі руки, ніжний, привітний голос, який манить до себе. Я буду дуже сумувати за нею . Спочатку було страшнувато, нікого не знала, поруч не було батьків. Але я швидко познайомилась зі своїми однокласниками. Так розпочалося моє шкільне життя. Пам'ятаю, як гралися на перервах, як бігали по коридорах та дуже хотіли вчитися, все пізнавати.

Багато моїх друзів не люблять ходити до школи, бо це ж треба кожного ранку рано прокидатись, потім сидіти на уроках, та не просто сидіти, а ще й відповідати біля дошки, писати контрольні роботи і диктанти. Ввечері ж треба виконувати домашнє завдання.

А мені цікаво ходити до школи, тому що я знаю, що з таким дружнім класом як наш, кожного дня трапляється щось кумедне, знаю, що з таким добрим вчительським колективом можна не тільки вивчати предмет, а й поспілкуватись або посміятись. Не було такого дня, щоб ніхто не сміявся.

Ось і добігає до кінця моє навчання в школі. Зараз важко уявити, що через декілька місяців ми залишимо її назавжди.

Одинадцять років тому, ця школа гостинно відчинила для нас, тодішніх першокласників, свої двері. Несміливо, як зграя маленьких пташенят, ми переступили цей гостинний поріг і потрапили в захоплюючий світ знань та шкільної дружби. Багато чого цікавого зі шкільного життя можна пригадати: і перший дзвінок, і перший екзамен, і перший випускний вечір після закінчення дев'ятого класу.

Для мене особисто, найяскравішою подією в шкільному житті був перший осінній бал "Золота осінь". Це справжнє свято таланту та буйної фантазії учнівської молоді. Адже вишукані сукні і костюми, створені руками школярів, можна сміливо назвати витворами мистецтва.

Автор відео Василенко Едуард Васильович

Важко згадати про все, що відбувалось у школі. За одинадцять років багато чого трапилось і гарного, і не дуже, але одне я можу сказати з впевненістю, що роки шкільного життя назавжди залишаться у моєму серці!

Дитинство... Скільки незабутніх років ми проводимо у школі. Тут ВСЕ починається, саме роки шкільного життя є фундаментом людської душі, її характеру. Все, що траплялось у школі, було вперше у житті будь-якої дитини: перший дзвоник, перший урок, перша вчителька,пізніше ми дорослішали і з'явилися перше кохання, перше розчарування, перші щирі дорослі емоції та почуття – це незабутні вражання, які є безцінними у нашому житті.