Більшість дітей приходить до школи з бажанням “гарно вчитися”. Всі шкільні успіхи залежать від того, чи зможуть педагоги і батьки зберегти і закріпити у дитини інтерес до школи. Дитина, яка ХОЧЕ вчитися, добивається набагато більших успіхів, ніж його не менш здатний однокласник, який вчиться без бажання.
Чому діти “охолоджуються” в ставленні до школи? Одною з головних причин, яка може викликати зниження навчальної мотивації, є ХРОНІЧНЕ ВІДЧУТТЯ НЕВДАЧІ, яке переживає дитина в процесі навчання. Важливо відмітити, що мова іде про ВІДЧУТТЯ, які може переживати як невстигаючий учень, так і “хорошист”, якщо батьки чекають від нього тільки відмінних оцінок.

У школі і дома дії дитини постійно ОЦІНЮЮТЬСЯ. Під виглядом допомогти, бажання виправити помилки і недоліки, дорослі часто зловживають критикою, забуваючи про те, що оцінка повинна не тільки відображати “дійсний стан справ”, але і надихати дитину на подальшу напружену роботу.
Ми хочемо Вас познайомити з правилами “техніки оціночної безпеки”, які допоможуть вашій дитині справитись з труднощами, зберегти віру в свої сили та інтерес до школи!
Правило перше: не бий лежачого.
“Двійка” /а для когось і “четвірка”/ - достатнє покарання, і не слід двічі наказувати за одні і ті ж самі помилки. Оцінку своїх знань дитина вже отримала, дома від батьків вона чекає спокійної допомоги. А як часто отримує нові і вже несправедливі докори і догани!

Правило друге: щоб усунути у дитини недоліки, помічайте не більш одного за хвилину.
“Знову брудний зошит! І сміття знову не виніс! І речі розкидані! І ранець не склав! І….” Знайте міру. Ще трохи, і ваша дитина “відключиться”, перестане реагувати на ваші слова, стане байдужою до ваших оцінок. Треба вибрати якийсь один, що для вас особливо нестерпний, і говоріть тільки про нього.

 Правило третє: за двома зайцями погонишся….
Порадьтесь з дитиною і починайте з ліквідації тих учбових труднощів, які найбільш значимі для неї самої. Тут ви швидше зустрінете розуміння. Якщо вас обох непокоїть перш за все швидкість читання, не вимагайте одночасно і виразності, і переказу.

Правило четверте і головне: хвалити - виконавця, критикувати - виконання. Дитина здатна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважаючи, що оцінюють всю її особистість. Вчитель оцінює роботу за шкільними нормами: у співвідношенні з кількістю помилок і помарок. А дитина читає відмітку по-своєму: “Я-хороша” чи “Я-погана”. В наших силах допомогти їй розділити оцінку її особистості від оцінки її роботи. Адресувати до особистості дитини треба похвалу: “Молодець, ти вже навчилася вирішувати задачи в дві дії!” Позитивна оцінка повинна відноситись до людини, яка стала трішечки знаючою та уміючою. Але при такій особистій похвалі критика повинна бути якомога більше безособистісною:
- “Ти вчинив нечесно!” замість “ Ти брехун!”
- “В цьому завданні ти припустив три помилки!” замість “Треба ж бути таким безтямним!”
Ця форма негативних оцінок стимулює виправлення помилок, але не проявляється негативно на ставленні дитини до занять, на його вірі в успіх.

Правило п’яте і саме важке: оцінюючи успіхи дитини, не треба порівнювати її з іншими дітьми.
Оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з його власними невдачами, а не з успіхами сусіда по парті. Постійно програючи в змаганнях з більш здатним однокласником, дитина може втратити віру в свої сили. Шкільні “ п’ятірки” і “двійки” порівнюють: “Сидоров, ти сьогодні краще написав диктант, вже не 16 помилок, а 8. Але “трійку” поставити тобі ще не можу”. І знову “двійка”. Вчитель в цій ситуації – заручник далеко не ідеальної шкільної оціночної системи, але мати може своєму сину, який два тижні чесно писав додаткові диктанти, спекти пиріг і без всякої іронії відмітити малу, але зриму перемогу над безграмотністю. Навіть самий малий успіх дитини – це її реальний успіх, перемога над собою, це повинно бути помічене і оцінене належним чином.

Правило шосте: не скупіться на похвалу.
Немає такого двійочника, якого б не можно було б похвалити. Але часто батьки не вважають потрібним це зробити. Успішність дитини сприймається як належне: що можна й казати – все в порядку! А от недолікам приділяється забагато уваги. Прослідкуйте за собою, чи немає у вас звички грати “ в одні ворота”?

Правило сьоме: вчіться виділяти в морі помилок острівок успіху.
Оцінювати дитячий труд треба дуже дрібно, диференційовано. Тут не годиться глобальна оцінка, в якій з’єднані плоди дуже різних зусиль дитини. Намагайтесь оцінити все окремо. Наприклад: “ Порядок дій при рішенні задачи ти знаєш гарно, Молодець! Це саме головне при вирішуванні задач. Рахувати ти теж навчився непогано. Складаєш без помилок. А вот віднімання перевірь ще раз. І записувати відповідь словами треба ще повчити”. При диференційованій оцінці у дитини немає ілюзії повного успіху, але нема і відчуття повної невдачі. Виникає ділова мотивація навчання: “Ще не знаю, але можу і хочу дізнатися”.

Правило восьме: перед дитиною треба ставити гранично конкретні і реальні цілі.
Типова помилка матері шалуна: “Вітюша, ти мені обіцяєш у школі не бігати?” Не спокушайте дитину цілями, які не можуть бути виконані, не штовхайте його на шлях завідомої брехні. Спочатку візьміть з нього слово, що він не буде битися прямо зараз, коли прийде до школи, до першого уроку. Якщо він зробив у диктанті 10 помилок, не беріть з нього обіцянки старанно написати і слідуючий диктант без помилок. Домовтесь з ним, що помилок буде не більш восьми, і радійте разом з ним, якщо це буде досягнуто.

Правило дев’яте: зробіть свою оцінку наочною.
Для маленького учня дуже важливо, щоб оцінка виражалась не тільки на словах, але була матеріалізована в яких-небудь зримих знаках. Це можуть бути й оцінки, але не як у школі, а десяти чи навіть стобальні. Але навіть такою дрібною відміткою не можна оцінювати усі труди дитини. Окремі відмітки заслуговує охайність, швидкість виконання, помилки на “неуважність” і помилки “ на правила”, наявність крапок в кінці кожного речення і те, що дитина сіла за уроки вчасно, без нагадування.

Правило десяте: вчить дитину самостійно оцінювати свої досягнення.
Вміння себе оцінювати є необхідним компонентом вміння вчитися- головним засобом подолання труднощів. Якщо учень сам може розрізнити в учительскій “ трійці” “четвірку” за грамотність і “одиницю” за почерк; якщо його навчили радіти тому, що сьогодні він вирішив на один приклад більше, ніж учора; якщо він може сам розрізнити добре відношення вчителя до нього, не дивлячись на те, що вона поставила йому погану оцінку; якщо він сам все це може, то він майже застрахований від почуття безпорадності і невпевненості, з яким важко зберегти позитивне відношення до навчання і школи.