Хто не знає минулого, не матиме майбутнього!

Нещодавно я замислилась та згадала історію наших пращурів та їх минуле. Безмежною була й залишається любов українців до козацтва. І скільки б не пройшло віків, років чи днів, ніхто ніколи не забуде ті події, які відбувалися на Запорізькій Січі.

Незчисленні пісні, від яких всі затамовували подих від захвату. Думи, легенди про запорозьких козаків, в яких славетні лицарі України постають перед нами вільними, мужніми, гідними, невмирущими.

Я захоплююсь історією українського козацтва. Для мене це справжня школа відваги, мужності, мудрості. З великою радістю я все частіше знаходжу художні фільми, де йдеться про наших непереможених прадідів, запорозьких козаків. Ще з дитинства я знала та шанувала козаків, бо серед них був мій прадід. І цим я дуже пишаюсь, знаю, що на Січі не так то й легко вижити. За все треба боротися, такий є принцип нашого життя. Хотів би ти цього, чи ні!

Ще змалечку я цікавилась життям козаків. Яке воно? На це питання я вже знаю відповідь, бо знаю історію. І сміливо можу запевнити, козаки – вільні

люди, які зміцнили свою незалежність, пам'ять про українське лицарство. Я вважаю, що нашу історію не можна не знати чи забути.

Ми повинні разом, цілим народом показати, чого варта Україна і наша любов до неї. І я впевнена, що це передається з покоління в покоління - честь і відвага! Було б добре, якби всі разом здійснили таку бажану мрію. І зробимо це на честь наших загиблих предків!