Я мешкаю в місті Запоріжжі. Його назва походить від кам’яних порогів на Дніпрі, тобто земля «за порогами». Саме тут знаходиться славетний  острів Хортиця, на якому колись козаки заснували Запорізьку Січ. Вище острова перетинає течію Дніпра могутня плотина, що багато років стримує товщу води. Запоріжжя – індустріальний центр України. У нас багато великих заводів, на яких працюють наші батьки. Та любимо ми своє місто не за його промислову міць. Воно – наше рідне, найгарніше, бо тут ми народились, це наша батьківщина! Влітку на площах весело б’ють в гору кришталевою водою численні фонтани, квітнуть чорнобривці на зелених клумбах, у повітрі розливається аромат трояндових кущів, привітно посміхаються перехожим молоді свіжі деревця.Взимку місто неначе засинає під пуховою ковдрою сліпучо білого сніга. Мороз румянить щічки дітлахам, що катаються на санчатах або ліплять казкових снігових баб. А на головній площі виростає велетенська ялинка, яскраво прикрашена іграшками. Тут сяють різнокольорові вогні, перетворюючи ніч у день, тут святкують Новий рік і батьки, і діти!Навесні по-особливому гарний старий Дніпро. Він просипається після зимового сну, скидає з могутніх плечей крижану шубу і вільно тече далі по всій Україні аж до Чорного моря. Козацькою чайкою гойдається на його синіх хвилях білосніжна Хортиця, вся у пишному вишневому цвіті.Чудово виглядає Запоріжжя восени. І місто, і острів, і все навкруги вдягається у жовтогарячі шати, грає на сонці золотими барвами. Вікові дуби засіяли землю стиглими жолудями, червоніє калина, розкрилися зелені їжачки на каштанах. Шурхотить, шепоче під ногами опале листя, ніби розповідає нам чарівні казки.Я люблю Запоріжжя за його величну історію і цікаве сьогодення. За його вічно молоду і різнобарвну красу. За світлі спогади, пов’язані з найулюбленішими рідними куточками. За гостинне світло нічних вогнів, що зустрічають мене, коли я повертаюсь із мандрів. Це моє місто. Адже я – запоріжанка!