Одного разу сонячного весняного дня ми йшли уздовж Дніпра. Ріка в нас широка, по обидва її боки на берегах розквітали квіти, кущі, зеленіли дерева і трави. Якщо придивитися, то у прозорій воді можна побачити зграйки маленьких рибок. У дзеркальній поверхні відбивається стрункий мост, яким проносяться автомобілі, здалеку долітає гул моторів.Уздовж Дніпра можна йти довго і зовсім не стомлюватися. Тут душа відчуває спокій, дихається так легко, ти йдеш, замріяна і щаслива, і фантазії перповнюють твою уяву. Під ногами поскрипує золотий пісок, невеличкі хвилі набігають на берег і, ніби злякавшись власної сміливості, швиденько відкочуються назад. Повітря насичене запахом трав і води, легенький вітерець обережно торкається твого волосся.Коли дивишся на Хортицю, інколи здається, що вона зовсім близько – протяни руку і дістанешся до неї. У ясну погоду можна до дрібничок розгледіти зелене листя дерев на березі острова. Дніпро плавно несе свої води. Так плавно, що навіть і не розумієш, чи то його хвилі біжать наввипередки, чи то Хортиця вирішила відправитися у подорож і знялася з якоря. Та ось здалеку доноситься ревіння води, що стрімко падає з висоти. Це значить, що ми наблизилися до Дніпрогесу. Ця гідротехнічна споруда була збудована для того, щоб перешкодити затопленню низовинних районів міста під час повені. Підкова Дніпрогеса стала символом Запоріжжя. Біля підніжжя плотини вирує вода – справжнісінький водоспад! Мільйони бризок піднімаються у повітря, і сонячного дня можна побачити над водою різнокольорову веселку.Після падіння з висоти вода поступово заспокоюється, повільно стихає, і ріка безтурботно плине далі. А ми завершуємо свою прогулянку і прощаємося з Дніпром до нової зустрічі.