Ось і добігає до кінця моє навчання в школі. Зараз важко уявити, що через декілька місяців ми залишимо її назавжди.

Одинадцять років тому, ця школа гостинно відчинила для нас, тодішніх першокласників, свої двері. Несміливо, як зграя маленьких пташенят, ми переступили цей гостинний поріг і потрапили в захоплюючий світ знань та шкільної дружби. Багато чого цікавого зі шкільного життя можна пригадати: і перший дзвінок, і перший екзамен, і перший випускний вечір після закінчення дев'ятого класу.

Для мене особисто, найяскравішою подією в шкільному житті був перший осінній бал "Золота осінь". Це справжнє свято таланту та буйної фантазії учнівської молоді. Адже вишукані сукні і костюми, створені руками школярів, можна сміливо назвати витворами мистецтва.

Всі ми, тоді ще учні десятого класу, доклали максимум зусиль, аби наш виступ на святі "Золота осінь" був яскравим та захоплюючим. А для нас, дівчат, це свято було на кшталт першого балу Наташі Ростової, героїні роману Л.Толстого "Війна і мир". Пам'ятаю, з яким хвилюванням я виходила на дефіле у власноруч сконструйованій рожевій паперовій сукні. Тоді я відчувала себе справжньою зіркою подіуму. Саме цей бал залишив у моїй душі неймовірну кількість позитивних емоцій, піднесеного настрою та додав упевненості в собі. Це свято ще більше згуртувало нас, після нього ми відчули себе набагато дорослішими.

Навіть тепер, переглядаючи світлини та відео, зроблені на нашому першому шкільному балі "Золота осінь", я отримую величезне задоволення, від якого щемить у грудях.

Я впевнена, що минуть роки, зітруться з пам'яті деякі події, але цей мій найкращий день у школі я не забуду ніколи.