лист командира матері героя (збільшити кліком миші)

9 травня – це свято перемоги над фашистами. Я хочу розповісти про подвиг мого прадіда. Мій прадід, Тихенко Михайло Іванович, був учасником цієї страшної війни. Коли йому виповнилося 17 років, він додав собі ще один рік і записався добровольцем на фронт.

Перший його бій був на Північному Кавказі у 1942 році. Був страшний бій, літнє сонце було безжальним до бійців, навкруги стояв сморід крові і страшно гриміли, розриваючись, бомби і снаряди. Навколо мого дідуся багато полягло його друзів-однополчан. Ніхто не знав, що буде далі, бо німці все прибували. Рація була знищена, і навіть командир не знав, чи буде підмога. Командир батальйону віддав наказ моєму прадіду і ще трьом хлопцям будь-якою ціною роздобути рацію у німців.

Вони вирушили виконувати завдання вночі. Пулі і міни не дали трьом дідовим друзям перейти фронтову лінію... Мій прадід – сімнадцятирічний хлопець – залишився один, але він не здався і виконав наказ командира. Він стрибнув у німецький окоп, вбив 6-ьох фашистів і взяв одного у полон, забрав рацію і повернувся до своїх живий, але поранений у плече. Радисти визвали допомогу – і бій був виграний. За цей подвиг мій прадід був нагороджений Орденом Слави III-го ступеня. Хоча ця нагорода знайшла мого прадіда лише у 1944 році.

У мого прадіда багато й інших бойових нагород: «За відвагу», «За взяття Кенігсбергу», «За мужність»... та багато інших.

Він був декілька разів поранений і контужений, але ніколи не здавався і пройшов всю війну до самої Німеччини. У нашій сім'ї дідуся завжди пам'ятають. Тихенко Михайло Іванович – це мій прадід, і я ним пишаюсь!

У нас дома є вдячний лист з фронту батькам мого прадіда, і я хочу докласти його до своєї розповіді.