Березовець Марія, 11-А

2017-2018 н.р.

Штат: Minnesota

Місто: Nevis

Школа: NevisHighSchool

Вивчала предмети:

• careers
• Knowyourhouse
• Science (physics/chemistry)
• Art (draw/paintclass)
• Choir
• Americanliterature
• Geometry
• Americanhistory

Гуртки/спорт: artclub, knowledgebowl, mathsleagues, oneact, yearbook, musical, basketball, softball

Що мені дала програма:

Впевненість, зрілість у своїх діях, любов до себе, друзів з з різних куточків планети, другу сім'ю.

Розповідь про поїздку:

Майже кожен мене запитує: «ну як воно? Важко було?», на що я одразу відповідаю: «іноді важко, але хто казав, що буде легко?». Гадаю кожен з нам мріяв хоч одного разу прокинутися американським підлітком, за якими ми з дитинства спостерігали у кіно, а мені й дійсно випала така можливість.

Я ніколи не думала, що зможу виграти Flex і йшла на всі тури лише з невеликим ентузіазмом на кшталт «ну піду, подивлюся що там і як», а ось я вже сиджу на літаку до Вашингтона, котрий я бачила лише в кіно і гадала, що це все лише якийсь сон. Але моя кінцева зупинка була в маленькому городі Нівес (так-так, навіть американці, які про нього вперше чують, говорять Невіс, хоча правильно саме Нівес, тож звикайте), що у штаті Мінесота. До цього про неї я навіть не чула, а тут ще і місто з населенням приблизно у 450 мешканців... це приблизно населення мого подвір'я.

Насправді, я їхала без сподівань або надій, тож в мене не було такого culturalshock, я була готова до всього. І це моя найкраща порада: не потрібно чекати чогось від Америки, просто їдьте. Я провела в Мінесоті 10 місяців і за ці 10 місяців я дійсно знайшла нову сім'ю та справжніх друзів. Ця маленька школа, де кожен знає один одного, стала найсвітлішим та найдружнішим місцем, де мені доводилося бувати.

А в перший же день я познайомилась з дівчинкою із Таїланду, яка стала моєю найкращий подругою і яку я сподіваюсь відвідати. Взагалі, коли ви удвох з різних куточків планети потрапляєте в зовсім інше оточення, здається, що Україна і Таїланд дуже схожі.

Весь рік я провела в своїй школі і спробувала все, що тільки можна. Всі шкільні гуртки і навіть спорт, інколи йшла до школи хвора або стомлена, бо було цікаво, бо я не хотіла втрачати ані дня такого досвіду. Я, як і більшість флексерів, вважаю, що саме друге півріччя для мене було більш інтенсивним і цікавим.

Весною мене знала вже вся школа, бо я була і шкільним фотографом, і виступала на сцені, і в софтбол грала, тож друзі в мене були різні и всюди. Думаю, останній шкільний місяць був найсумнішим: тут і пром (на кшталт нашого випускного вечора), і останні ігри, і останні уроки. Емоцій дуже багато. А останній день, як я не намагалася зробити щасливим і радісним, усе одно закінчився сумно із прощаннями і сльозами. Але нехай то були не сльози суму, а сльози радості, бо яка я щаслива, що маю таких гарних друзів, таку гарну родину (і українську, і американську), і таку гарну підтримку.