Відрізнити простим оком нерухому зірку від планети дуже легко: планети сяють спокійним світлом, зірки ж мерехтять. А яскраві зірки невисоко над горизонтом ще і переливаються різними кольорами. Особливо сильно і яскраво зірки мерехтять в морозні ночі і у вітряну погоду, а також після дощу, коли небо швидко очистилося від хмар.

Мерехтіння - це не властивість, притаманна самим зіркам. Якщо ми поглянемо на зірки у відкритому космосі, де немає атмосфери, ми не помітимо мерехтіння зірок: вони сяють там спокійним, постійним світлом. Причина мерехтіння - земна атмосфера, через яку промені зірок повинні пройти, перш ніж досягнуть очей. Приблизно те ж відбувається, коли в спекотні дні ґрунт сильно нагрітий Сонцем. Зоряному світлу в цьому випадку доводиться пронизувати не однорідну середу, а газові шари різної температури, різної щільності, а значить, і різної переломності.

Промені світла зазнають численних відхилень від прямого шляху, то зосереджуючись, то розсіюючись. Звідси - часті зміни яскравості зірки. А так як переломлення супроводжується кольоророзсіянням, то поряд з коливаннями яскравості спостерігаються і зміни забарвлення.

Чому ж планети, на відміну від зірок, не мерехтять, а світять рівно, спокійно? Планети набагато ближче до нас, ніж зірки. Тому вони представляються оку не крапкою, а світиться кружечком, диском, хоча і настільки малих кутових розмірів, що внаслідок їх сліпучої яскравості ці кутові розміри майже невідчутні.

Кожна окрема точка такого круга мерехтить, але зміни яскравості і кольору окремих точок відбуваються незалежно одна від одної, в різні моменти часу, а тому заповнюють один одного; ослаблення яскравості однієї точки співпадає з посиленням яскравості інший, так, що загальна сила світла планети залишається незмінною. Звідси - спокійний, немерехтливий блиск планет.