Як часто ви мрієте і сподіваєтеся на диво? Зима − час чарівності і канікул, з присмаком домашньої випічки. Новий рік − свято, що викликає посмішку не лише у дітей, а й у дорослих. Очікування подарунків і чарівності завжди приваблювало мене. Теплі історії й спогади з дитинства досі гріють душу, навіть у похмуру погоду, разом з улюбленою книгою у руках.

Коли мені було п'ять років, я невміло писала, тож допомогу у написанні листа Діду Морозу попросила у сестри. Пам'ятаю як зараз, вечір, вже темно, м'який жовтий колір від єдиної увімкненої у кімнаті настільної лампи і запал у очах. Я просила іграшку, таку дивовижну, як здавалося мені тоді, яка розмовляє й повторює сказані тобою слова. Здається, це найтепліший спогад з дитинства, адже й досі пам'ятаю свій подив від охайно складеного подарунка під ялинкою, де знаходилося маленьке іграшкове цуценя, якого я так бажала.

Новорічне дерево завжди було прикрашено безліччю іграшок. Пам'ятаю, як залишила свій «відбиток» у вигляді маленької прикраси-янгола на ялинку. Прикрашати будинок завжди весело й креативно з рідними і горнятком гарячого чаю.

Я обожнювала сімейні прогулянки. Я, маленька дівчинка Вікуся, й величезні гори снігу, як тоді здавалося. Я, ростом зо сто п'ятнадцять сантиметрів, й зимові дива! Тато завжди катав на санчатах, а я сміялась від морозного вітру, що відчувався на червоних щоках. Взимку ліпили разом з мамою, сестрою, бабусею та дідусем сніговика, якому потім давала ім'я. Разом з дідусем гуляли, роздивляючись зледеніли гілочки ялинок, а потім насолоджувались смачним гарячим чаєм вдома під теплою ковдрою.

Уявляєте, а колись Дід Мороз навіть написав мені лист з відповіддю! Так-так! Саме дідусь Мороз відповів на мій лист! Тоді я навіть не могла повірити у таке диво! Тепер у мене є його підпис. Моєму щастю не було меж, а чи це взагалі відбувається зі мною? Отримати відповідь було лише мрією, але вона здійснилась у новорічну фантастичну ніч.

− Що ти там так довго пишеш? − запитала мама.

− Лист Діду Морозу, − доповнила свої спогади підписом «Вікторія» малюючи дрібне серце в куточку аркуша.

Мама посміхнулася, обняла й поставила на стіл тарілку з імбирним печивом.

− Залиш його на підвіконні, щоб Дідусь Мороз зміг прочитати, − лагідно порадила вона.

Останній штрих – наклеїти наліпку на лист й залишити на підвіконні, все ще вірячи в дива новорічних свят. За вікном снігопад, й хуртовина танцює свій дивовижний танок, я помічаю в небі силует санчат і оленів. Посміхаюсь. А вдома тепло. Вдома диво...

З Новим роком! Не припиняйте вірити у свято й дива, робіть тільки те, що хочеться й залишайтеся собою у новому році.

Веселих свят і щасливих канікул!

Вікторія Карабута, учениця 8-А класу.