- Головна сторінка
- Новини, об'яви
- Цікаве і корисне
- Випускникам у допомогу
- Континент предметів
- Шкільні події
- Ми обдаровані!
- Шкільні газети
- Маленький гімназист
- Дружба з м.Оберхаузен
- Весела сторінка
- Ігри
Бекетова Алевтина, 10-В. Моє ставлення до війни
Що відчувають люди, які зуміли пережити події Другої Світової війни? Я не знаю: бо не жила в той час, але моє ставлення – незмінне: я проти війни. Нація, яка пережила війну, гідна поваги, тому про вчинки людей треба знати та шанувати пам'ять про них.
Сьогодні я маю унікальну можливість пізнати частинку історії з уст мої прабабусі. Вона пройшла всі перешкоди та випробування нелегкої,важкої долі. Мою бабусю звати Бекетова Ганна Григорівна,вона народилася 25 грудня 1924 року. У 41-му їй виповнилось лише 17, юною дівчиною вона відчула біль утратити та жахливе ставлення фашистів до себе й своїх близьких. Її історія починається з того, як вона дізналась, що настала війна: жителів їхнього села відправили переправляти худобу до Ростова. Переправа була дуже важкою, майже цілу добу вони йшли по мосту,який складався із бочок. В небі в цей час, відбувалось щось жахливе - з літаків падали бомби, які вибухали майже біля них.
Це змусило йти по шию у воді та переносити на собі худобу і продукти. Через сильну атаку німців люди вимушені були повернути до Ставропольського краю. Цей шлях вони пройшли на конях, гонячи перед собою худобу. Там бабуся зустріла свого батька, і вони разом повернули на Кубань, шукаючи своїх родичів. Приїхавши до села, вони побачили, що німці, які в той час захопили цей населеній пункт, йшли до Сталінграда. Бабуся разом з батьком ховалися деякий час у підвалі, щоб їх не захопили німецькі солдати. Через деякий час прийшла звістка про визволення Запоріжжя. Бабусин батько поїхав до Запоріжжя дізнатися, чи можна туди повернутися, пообіцявши своїй доньці подати звістку про переїзд до міста.
Йшов час, але ніякої звістки не було, бабуся вже майже втратила надію. Аж тут прийшов лист, у якому було сказано, що все гаразд, можна переїжджати. Не чекаючи ні хвилини, бабуся пішла на вокзал, благаючи машиніста забрати її до Запоріжжя.
Бабуся вийшла з потяга і побачила жахливі речі: вокзал був розгромлений, все місто неначе загинуло. Затаївши подих, вона пішла додому, перемагаючи всі перешкоди. Там побачила рідну хату, батька, і дівчина щиро заплакала. Задля того,щоб потрапити додому, вона майже добу обходила річку і, коли прийшла до хати, була безмежно щаслива. Поживши трохи дома, бабуся відправилась на відбудову нашого міста. Робота була дуже важкою, але всі працювали та відроджували місто, з нетерпінням чекаючи звістку про закінчення війни.
Згадуючи ті події, бабуся не могла втриматись від сліз – це були щирі, наповнені сумом та спогадами гіркі сльози.
Війна – це надзвичайне випробування для кожної людини та нації загалом. Під час війни відбуваються яскраво виражені зміни людського характеру як у позитивний, так і в негативний бік. Друга Світова війна була найжорстокішою в історії людства, наслідки якої постукали в кожний будинок, залишивши матір – без сина, жінку – без чоловіка, дитину – без батька. Тисячі людей пройшли крізь війну, зазнали великих втрат, але вони вистояли і перемогли, зуміли завоювати для своїх нащадків мир та спокій. Війна в їхній пам’яті спливає найстрашнішим спогадом, який в цей же час нагадує їм про відвагу, мужність, дружбу та вірність.
Отже, треба робити все можливе, щоб уникнути великої біди, уникнути страждань та утрат своїх родичів та близьких! А ми, молоде покоління, даємо однозначну відповідь: наше ставлення до війни – негативне, ми – проти війни. Хай завжди буде мир!
Велика подяка всім ветеранам за щасливе,безтурботне та спокійно життя!!!
Пам’ятаймо, через століття, через роки, - Пам’ятаймо!