- Головна сторінка
- Новини, об'яви
- Цікаве і корисне
- Випускникам у допомогу
- Континент предметів
- Шкільні події
- Ми обдаровані!
- Шкільні газети
- Маленький гімназист
- Дружба з м.Оберхаузен
- Весела сторінка
- Ігри
Ісаєва Анна, 8-Г. Лелеки мрії
... яке жахливе слово це — війна
страждання й біль завжди несе вона.
Було ще зовсім рано, коли маленьку Катрю пробудили від сну її батьки. Вона розкрила свої маленькі оченята й подивилася на годинник. Він показував 15 хвилин на п'яту. Не розуміючи ще що трапилося, вона встала з ліжка й почала одягатися. За вікном було чутно крики, люди бігли в усіх напрямках, лунали постріли. Наче грім розривалися снаряди. На Катрине запитання: "Що трапилося?" - мати тільки зітхнула і тихим, мовби не своїм голосом сказала: "Війна. Почалася війна." Цей день 22 червня 1941 року, запам'ятався Катрі назавжди.
Минуло 2 роки. І тоді, в 9 років, Катря почала проявляти мужність. Вона разом з матір'ю допомагали постраждалим воїнам. Їх маленький дім став справжнім госпіталем. Залишившись без батька, Катря всіляко допомагала своїй матері. Попри грім снарядів, вони з матір'ю лікували поранених. Але потім не стало матері.
Іноді, забившись у кутку госпіталя, Катря тихо плакала, і тоді їй здавалося, що все це відбувається не з нею, а з іншою людиною. І десь далеко-далеко в небі біля самого сонця кружляють лелеки. Вони заберуть Катрю в далекі далі, де сяє сонечко, де вони знов будуть разом — мати, батько й Катруся. Але шум пострілів завжди змушував її забути про цю мрію.
І ось прийшло 9-те травня. Такий визначальний день для усіх людей. Військові повертаються з фронту, щасливі матері і дочки зустрічають їх. І Катря дивиться на все це і плаче: чи то від горя, чи від радості. Й саме не розуміє.
Пройшло багато років. Вже є у Катрі й онуки. Але вона, вже не молода, й досі згадує ті роки, ті страждання, ту ненависть, і тих лелек, що так і не долетіли до заплаканої дівчинки.