- Головна сторінка
- Новини, об'яви
- Цікаве і корисне
- Випускникам у допомогу
- Континент предметів
- Шкільні події
- Ми обдаровані!
- Шкільні газети
- Маленький гімназист
- Дружба з м.Оберхаузен
- Весела сторінка
- Ігри
Лозова Валерія 9-А. Вчитель
Вчительська праця – зерно, яке проростає крізь покоління. Якими зростуть учні, такими вони зростять своїх дітей, а ті – своїх… І так до безкінечності. Значить вчитель - безсмертний…
Тож виходить, моя мама - безсмертна?.. Якщо уважно придивитись, то відразу помітно, що ВОНА –вчителька. Можливо, це помітно лише мені. Але ні, бо моя мама - Лозова Світлана Леонідівна – Вчитель від Бога. В нашій гімназії викладає німецьку мову. Мама успішна людина, яка відбулася у своїй професії. Вона має вищу категорію, призер конкурсу «Учитель року», активний учасник міжнародного обміну між учнями нашої школи та школи міста Оберхаузена, що в Німеччині, і має ще багато інших відзнак та нагород.
Інколи здається, що деякі свої звички вона набула саме завдяки своїй професії. Наприклад, мама дуже вимоглива : мої речі та шкільне приладдя завжди мають бути у повному порядку. Мені складно відповідати цим її вимогам, оскільки вдома я ж не учениця, а моя кімната не шкільна парта, але я намагаюсь. А якщо мама хоче, щоб я щось зробила, то вона не просто говорить про це, а пояснює, навіщо я маю це зробити, і наскільки буде корисно. Зараз, коли пишу ці рядки, то посміхаюсь, бо згадую, як іноді, щоб переконати мене або тата, вона може захопитись і прочитати нам цілу лекцію. Тоді ми починаємо жартувати і нагадуємо їй, що вона зараз не в школі, а вдома, а ми не учні, а її сім`я. Хоча її клас вже давно став другою родиною, бо навіть відпочивати вона вирушає зі своїм класом. Разом зі своїм улюбленим 9-А вони вже побували у Києві, Полтаві, Криму, Карпатах, Санкт-Петербурзі, Дрездені та Празі. Та я пишаюся тим , що й інші діти люблять мою маму. Вони постійно біля неї «кубляться». Разом вони весь час щось малюють, до чогось готуються. Але в мене немає ревнощів.
Я бачу, що мама щаслива своєю працею, бо живе кожним днем , постійно обертається у вирі шкільних подій. Але також знаю, що ввечері, коли вона втомлена прийде додому, зайде у мою кімнату, сяде поряд і обійме мене – це буде лише моя мама і тільки моя вчителька.
Взагалі, мені здається, що кожна мама - вчителька своєї власної дитини. Кожна мама навчає свою дитину спочатку першим словам, рухам, крокам, а потім вже тому, як долати життєві труднощі.
Я знаю, що мама любить свою роботу. Але якось вона сказала, що закохалась у професію вчителя не відразу, а поступово. Працюючи вчителем, вона з кожним роком отримувала все більше і більше задоволення. Мабуть, вона достатньо зросла у професії, щоб бачити плоди своєї праці. Мама щаслива, що її учні є призерами олімпіад і студентами кращих вузів України.
Одного разу я почула, як мама сказала своїм учням на класній годині: «Я хочу в майбутньому з гордістю прочитати про вас в газетах, почути по радіо, та побачити по телевізору!» І я знаю, що вона справді буде щаслива дізнатись, що її колишні учні стали успішними людьми.
Нам здається , ніби ми все про вчителів знаємо , все розуміємо , але це ілюзія. Вчитель невичерпний і нескінченний. Ми йдемо поряд із ним , і щоразу ці стежки нові, цікаві і ніколи не повторюються . Вчитель , як світ, неосяжний . І саме завдяки копіткій роботі вчителів школа залишається у нашому житті цікавою, змістовною, хвилюючою піснею юності!
Останнім часом я помічаю , що схожа на НЕЇ – однакові смаки, погляди і це дає мені змогу бачити свою школу ЇЇ очима.
ВОНА- вчителька - завжди говорить, що в неї «ювелірна» професія , бо працює з найдорожчим, що є в світі - з дітьми . Кожного з них веде в прекрасний світ шкільного життя, мрій та сподівань. Мама ладна пожертвувати особистими справами заради інших, оскільки в неї в неї велике, добре серце, яке переймається кожною дрібничкою.
Я дивлюсь на неї і розумію, що ВОНА є чарівниця з казки ,адже саме вона вручає школярам золоті ключі від скарбниці людської душі, вчить творити добро, веде в неосяжний світ знань, прищеплює любов до України .
Напевно, хтось подумає, що я теж хочу стати вчителем, але це не так. Дуже поважаю цю професію, вважаю відповідальною. Скільки душі потрібно віддати вчителю своїм учням, тому з великою вдячністю згадую своїх добрих та турботливих вчителів, які, безкорисливо віддаючи свої знання , надають мені кращі людські якості. Але, чесно кажучи, не відчуваю в собі достатньо сил і впевненості для того, щоб стати на стезю викладання. Мабуть, я не така сильна людина, як моя мама. Крім того , моїм захопленням є зовсім інша професія, але це вже тема для іншого твору…