Вкотре в цьому році за програмою обміну школярами між містами-побратимами Запоріжжям та Оберхаузеном до Німеччини вирушила група українських гімназистів

Невже все так швидко скінчилося? Повертайте поїзд, ми ще не готові. Саме це промайнуло в наших головах, коли ми знову ступили на рідну землю, приїхавши з Німеччини, а саме з його столиці – Берліну.

І якщо минулого року ми з переживаннями їхали до наших німецьких сімей, замислюючись, що ж нас чекає у цій країні, серед ще незнайомих нам людей, то цього року ми відчули, ніби повертаємося до старих друзів. Усе було настільки знайоме, що ми зрозуміли, наскільки встигли скучити за цими людьми і країною.

Приїхавши до нашого хостелу, ми хитались від нестачі сну і перевантаження валізами, але головню нашою думкою було те, що ми нарешті приїхали, а щодо мене, то у мене навіть не було ніякого бажання відлежуватися, хотілося схопити усіх в оберемок та одразу ж побігти духовно збагачуватися. Все ж того дня нам дали завдання розділитися на групи і пошпацерувати по центру міста, по його пам'яткам, та зібрати певну інформацію по ним. Це надало змогу нам самим, без екскурсовода, вбити одразу двох зайців – і пофотографувати місто, і у той же час поглибити наші знання з історії Берліна.

Також, кожного вечора ми зустрічалися у спеціальній кімнаті та спільно з нашими партнерами по обміну створювали проекти, грали в ігри та просто спілкувалися. Жили у кімнатах ми також "інтернаціонально". Це допомогло багатьом людям відкритися, здружило між собою українську та німецьку сторони. На "ура" пройшов і вечір української культури, у якому навіть приймали участь наші німецькі побратими. Вони вчили українські слова, куштували сало, дивилися на українські танці, виконані нами, і з нашою допомогою розповідали відомий вірш Шевченка «Заповіт», дехто з них запитав назву групи «Океан Ельзи», кліп якої був показаний на цьому вечорі. Видно, щось їх таки зачепило.

Зрозумілим для нас стало і висловлювання «Берлін – місто контрастів»,бо у західній частині архітектура вирізняється своєю різноманітністю – з одного боку захоплюєшся елегантними скляними хмарочосами у ділових центрах, і у той же час бачиш акуратні будиночки, зелень пишних дерев і доглянуті газони. У східній частині Берліна виникає відчуття, що це місто ми вже десь бачили – нас оточували похмурі бетонні будівлі, зведені за часів НДР.

На вулицях міста можна зустріти людей багатьох національностей, часто тут лунає й російська мова.

Берлін гостинний, привітний і щедрий, про що свідчить ставлення корінних жителів столиці до приїжджих. Зі свого досвіду знаю, що німці спокійно можуть завести з тобою розмову, якщо ти не поспішаючи прогулюєшся повз, і через пару хвилин ви вже можете базікати як старі друзі, що зустрілися на прогулянці.

Момент прощання став для нас важким, як буває важко прощатися з людьми, котрі ділять з тобою одні й ті ж гарні спогади. Наш обмін залишив слід у наших серцях, і які б події нас не чекали надалі, цей «експіріенс» залишиться яскравою згадкою про близьке спілкування з представниками іншої країни. Ми всі добре впоралися з цим і отримали велику кількість неймовірних емоцій. Я безмежно рада, що подолала наш шлях з цими людьми.

Додому ми повернулися під великим враженням, адже подорож за кордон і знайомство з людьми допомагає змінити свій погляд на те, що раніше здавалося правильним чи неправильним – ти дивишся на життя з різних сторін, аналізуєш і продовжуєш рухатися вперед. Тому і кажуть, що людина після кожної своєї подорожі змінюється і стає мудрішою. Гадаю, багато з нас будуть продовжувати жити таким бурхливим життям, бо коли ти спробував відлучитися від насидженого місця, подивитися на що ти здатен у іншій країні, зблизитися з нею, якщо ти дійсно отримав задоволення від цього, ти вже не будеш мати бажання просто сидіти, зупинитися, себто відректися від саморозвитку і осягнення хоча б частини неосяжного життя. Адже, як говориться, скільки б ти не пройшов доріг – це тільки початок.